Сучасні вимоги до викладання історії

1. Сучасна програмно-нормативна база викладання шкільних історичних курсів.
Основними нормативними документами у викладанні шкільних історичних курсів є:
Національна доктрина розвитку освіти, яка визначає мету та пріоритетні напрями державної політики в освітній галузі значна частина яких і стосується шкільної історичної освіти, і реалізується через її зміст.

Мета Національної доктрини фактично визначає мету шкільних історичних курсів, оскільки саме їх зміст найбільше сприяє вихованню покоління людей, які знайомі зі світовим та вітчизняним історичним досвідом, здатні ефективно працювати і займатися самоосвітньою діяльністю, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.

Саме в змісті шкільної історичної освіти закладені найбільші потенційні можливості для розвитку особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу та сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовленої до життя і праці у світі, що змінюється; збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин.

Якщо Національна доктрина розвитку освіти визначає стратегічну мету і пріоритетні напрямки розвитку освіти, то Державний освітній стандарт визначає вимоги до освіченості учнів. Шкільні історичні курси є основою освітньої галузі «Суспільствознавство», Державний стандарт, якої конкретизує завдання і вимоги щодо обов’язкових результатів навчання історії, які покладені в основу змісту навчальних програм з предмету:

- підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, до особистісної самореалізації через засвоєння комплексу знань, формування, відповідних компетенцій;

- формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, засвоєння історичних знань як світового та вітчизняного історичного досвіду, оволодіння навичками оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих та прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючи, комунікативних інтелектуально-інформаційних навичок поведінської діяльності;

- формування в учнів національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості та економічного мислення;

- формування в учнів почуття власної гідності, відповідальності, активної життєвої позиції, вміння визначати цілі, спрямовані на розвиток суспільства, держави, забезпечення власного добробуту та добробуту своєї родини.

Змістове наповнення галузі базується на українознавчих засадах. Воно спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, людини з гуманістичними і демократичними цінностями.

Історичні знання мають величезне значення для виховання молоді, адже вони становлять суть пізнання людиною світу. Наука історія та її квінтесенція – історична освіта, за визначенням А. Тойнбі, виступають насамперед як «дослідники людських відносин, що розгорнуті в просторі й часі».

2. Мета і завдання історичної освіти:

- формувати в учнів історичні знання як основу їхніх світоглядних позицій, ознайомлювати їх з історичним минулим людства та його соціальним досвідом;

- розвивати в учнів історичне мислення, що передбачає загальне розуміння історичного процесу, його різноманітності і суперечливості;

- ознайомлювати їх з загальнолюдськими і національними духовними цінностями, досягненнями культури, ідеалами гуманізму, демократії, громадянського суспільства;

- виховувати в учнів особистісні якості громадянина України, любов до свого краю і народу, відповідальність за його і своє майбутнє, відкритість до сприйняття різноманітних культурних досягнень світу;

- формувати в учнів позитивні мотиви активної участі в суспільному житті, соціальний оптимізм, здатність здійснювати самостійний вибір і приймати відповідні рішення;

- виробляти вміння практично осмислювати минуле і прогнозувати майбутнє, усвідомлювати роль людини (включаючи й себе) в історії;

- ознайомлювати з позитивним досвідом у взаєминах українців з представниками меншин на основі добросусідства і толерантності;

- розвивати критичне, творче мислення; формувати власний погляд на інформацію;

- формувати у дітей навички самоосвіти, прагнення ознайомлювати їх з основами філософії і методовміння працювати із сучасними носіями інформації (електронними підручниками зі історії, інформаційно-бібліографічними центрами та ін.);

- використовувати любов і пошану до державної символіки суверенної України, а також шанобливе ставлення до родини.

3. Принципи побудови шкільної історичної освіти.

Сучасні вимоги до викладання шкільних історичних курсів повинні враховувати все вищезазначене і відповідати наступним принципам:
- науковість, що передбачає відповідальність викладання предмету сучасному рівню розвитку історичної науки, формування засобами шкільних історичних курсів цілісного наукового світогляду школярів;

- конкретно-історичний підхід;

- гуманізація та особистісна орієнтація;

- світський характер історичної освіти, що передбачає загальне ознайомлення учнів з релігіями як феноменами загальнолюдської культури при недопущенні пропаганди релігійного клерикалізму;

- системний комплексний підхід, міжпредметна та міжкурсова інтегрованість;
- аксіологічний (ціннісний) підхід, що передбачає засвоєння духовних цінностей народів і людства в цілому, вироблення особистісної системи оцінювання історичних подій, діячів, явищ тощо;

- альтернативно-проблемний підхід, що передбачає використання різноманітних історичних джерел, ознайомлення з різними точками зору на історичні події і явища;

- генералізація навчального матеріалу, що передбачає виділення головного, суттєвого, ключових і перспективних тенденцій світового розвитку;

- демократизація викладання предмету, відмова від авторитаризму, використання особистісно орієнтованих педагогічних технологій;

- розвиток інтересу учнів до історії як сфери знань і як предмета, формування у них власних освітніх запитів щодо навчання історії та вміння їх задовольняти.

4. Компетентнісний підхід до викладання предмету.

Переважна більшість принципових засад шкільної історичної освіти мають чітко визначену особистісну спрямованість та можуть бути поєднані з оволодінням особистісно ключовими компетентностями (компетентність – від лат. competentia – належність за правом, коло питань, з яких дана особа має обізнаність, досвід та розуміє свою відповідальність за їх вирішення).

Більшість вчених говорять про необхідність визначення відбору та ґрунтованої ідентифікації обмеженого набору компетентностей, які є найбільш важливими, інтегрованими, ключовими.

Ключова компетентність:

- сприяє досягненню успіхів у житті;

- сприяє розвитку якості суспільних інститутів;

- відповідає багатоманітним сферам життя.

Основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій:

1) поліфункціональність: дозволяє вирішувати різноманітні проблеми у різних сферах особистого й суспільного життя;

2) над предметність і міждисциплінарність: можуть бути застосовані не тільки в школі, а й на роботі, в сім’ї, у політичній сфері та ін.;

3) багатомірність: включає знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції; оцінки.

Всі вони забезпечують широку сферу розвитку особистості; її логічного, творчого та критичного мислення, саморефлексії, самовизначення, самооцінки; самовиховання та ін.
Ключова компетентність, на думку українських педагогів, є об’єктивною категорією, яка фіксує суспільно визначений комплекс знань, умінь, навичок, ставлень, що можуть бути застосовані у широкій сфері діяльності людини. Вона може бути визначена як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми.

Щодо переліку ключових компетентностей, адекватних освітнім традиціям і соціокультурному контексту сучасного українського суспільства, то очевидно, що найбільш прийнятним для нас є принцип їх відбору відповідно до сфер суспільного життя, в яких сьогодні відбувається самореалізація особистості та здійснюється її діяльність.

Серед ключових компетентностей визначені:

- уміння вчитись (навчальна);

- громадянська;

- загальнокультурна;

- компетентність з інформаційних та телекомунікаційних технологій;

- соціальна;

- підприємницька.

Кожна з ключових компетентностей передбачає засвоєння учнями не окремих непов’язаних один з одним елементів знань і умінь, а володіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного елементу структури присутня відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно діяльнісний характер.

Систему компетентностей в освіті складають: ключові, загальногалузеві та предметні компетентності.

Розвиток ключових і предметних компетентностей не відміняє традиційні підходи до завдань освіти, які передбачали формування загальних та предметних знань, умінь, навичок. Більше того, компетентності базуються на них. Взяті окремо традиційні знання, навички та вміння у практиці сучасної школи обслуговують здебільшого академічні цілі (складання іспитів різного рівня завдяки оволодінню програмним матеріалом), мають загальний характер, тобто не враховують індивідуально-особистісних відмінностей учнів, орієнтуючи їх на залежність від існуючої сьогоденної політико-ідеологічної та наукової кон’юнктури.

Пріоритет компетентнісного підходу не тільки додає обмеженість академізму (не виключає його), а й надає здобутим знанням, навичкам та вмінням індивідуального, конкретного, життєво-смислового характеру, чітко визначеної практичної спрямованості щодо власного життя людини.

Компетентнісний підхід до викладання шкільних історичних курсів сприяє наданню історичним знанням прикладного характеру.

5. Засоби підвищення ефективності викладання шкільних історичних курсів та рівня навчальних досягнень учнів з предмету.

Підвищенню ефективності викладання шкільних історичних курсів сприятиме врахування в практиці викладання предмету вищезазначених аспектів, які вимагають:

- цивілізаційного підходу до викладання предмету;

- вмотивованості вивчення кожної теми, передбаченої навчальною програмою;

- врахування необхідності формування цілісності історичних знань та уявлень школярів;

- цілеспрямованісті викладання на досягнення очікуваних результатів;

- структурованості уроків історії;

- проблемного характеру викладання;

- забезпечення перспективності історичних знань;

- диференційованого особистісно зорієнтованого та компетентнісного підходу до організації навчальної діяльності.